Моє життя... Яке воно насправді?
Чи особливе, чи звичайне та просте?
Хотіла б знати я про себе правду
І відповідь знайти. Понад усе.
Ця загадка не дасть мені спокою,
Як не давала досі всі роки.
Ця сутичка між серцем й головою
Триватиме ще довгії віки.
Поезія... В мені заграла лиш недавно.
Своїми римами у серці залягла.
І, може, вірші пишу я не дуже вправно,
Та із душі полились ці слова.
А що таке душа? Це щось величне й гарне?
Не знаю. Не збираюся гадать.
Це ж все одно, пробачте, діло марне,
Бо як людина щось про душу може знать?..
А що ж тоді не марно вцьому світі?
Що найважливіше для кожного в житті?
Не знаю, як для вас, для мене ж – просто жити,
Не боячись негоди в майбутті.
Хоч у життєвім морі важко плисти,
Воно ж бо топить і жбурляє нас,
Та ми повинні істинну донести
Через гріхи свої, через неспинний час.
Усі ми знаєм, як буває важко:
Все валиться із рук, немилий білий світ,
І серце країться, і на душі так тяжко...
Стомились ми, стомилися від бід.
Але іскринка щастя все ще не пропала!..
І тільки з’явиться одна доречна мить,
Вона вогнем великим спалахне яскраво,
Щоб віру і надію розбудить.
Не знаю, хто придумав білу й чорну смуги,
Але обидві є у всіх в житті – це факт.
Комусь призи вручають за заслуги,
Хтось веселиться із життям у такт,
А в когось від сльози ще не просохли очі
І погляд безнадійний та сумний...
А ще когось збезсилили безсонні ночі –
Для нього смак страждань вже не новий.
О, Господи! Невже життя – це кара?..
Чи, може, нагорода? Не для всіх...
Людина у житті, немов примара:
Невпевнена в можливостях своїх.
Я б так хотіла щось зробити добре,
Щоб це принесло користь для людей,
Щоб вчинок мій був чистим і хоробрим,
Щоб він давав рішучість день удень.
...Про що цей вірш, і як його збагнути?
Гадаю, про життя і про людей у нім.
Про запитання: «Бути чи не бути?»,
Його я хочу донести усім.
Ми ж люди, тож така вже наша доля:
З'явитися, щоб потім відійти.
І смерть, й життя – усе це Божа воля,
З землі ми вийшли, мусим і піти.
Але не все фатально – придивіться!
Не треба думати лише про смерть.
Життя нам дане, тож за це й моліться,
Живіть, не боячись, – не розіб'єтесь вщерть.
Хто знає, де знайти ту силу волі,
Яка крізь ніч буде тебе вести,
Якщо ти навіть виснажений, кволий
Не дасть упасти й слід свій замести.
Для чого ми живем, для чого любим?
Це запитання зовсім не складне.
Ми робим це тому, що ми всі люди,
А для людей любов – це головне.
Це, мабуть, стимул, це мета, це мрія.
Це те, заради чого ми живем.
Любов – це наша віра і надія,
З лювов'ю народилися і з нею вмрем.
Її даруйте людям – не шкодуйте:
Вернеться більша у десятки раз!
Діліться неї, тільки не торгуйте:
Це не товар, який псується враз,
А вічне почуття, яке живе у серці;
Це книга для людей, що вірять в доброту;
Це з темноти й пітьми у світло дверці;
Це те, що варто ставить за мету…
Любов… Чи це те саме, що й кохання?
Не те. І кожен з нас це, певно, знає й сам.
І безнадійним буде сподівання,
Що про кохання путнє щось скажу я вам.
Адже про це не можна взяти й написати:
Воно ж для кожного несхоже і одне;
Воно нас може одарити й покарати;
Воно примхливе, нестійке, крихке й ламке.
Але кохання може більше ощасливить,
Ніж всі любові, зібрані в одну.
Воно і віру, і зневіру нашу живить –
Підтримує усіх нас на ходу.
Шкода, що вічного кохання не буває.
А як буває, то одне з мільйонів, біс йому!
Можливо, вас кохання зараз надихає,
Можливо, заганяє у труну.
Любов же витриваліша кохання;
Й коли воно закине вас на саме дно,
Лише тихенько прокажіть бажання:
Любов врятує вас, повірте, все одно.
То що важливіше із почуттів цих двох несхожих?
Гадаю, краще промовчать на це.
Бо відповідь відсутня. А у когось, може,
Ці почуття злились в одне ціле.
Якщо любов у серці, де ж кохання?
Мабуть, надовго не бува ніде.
Воно приходить і тікає, то вночі, то зрання –
Прийде, розіб'є марево й піде…
Його шукати марно, проганяти також;
Таке незрозуміле, нестійке…
Ослабить пристрастю, і як додолу впадеш –
Принизить… Гарне, та жорстке.
Тож не жалкуй, якщо ти не кохав ніколи:
Прийде ще час, а поки помовчи,
Послухай спів надійної любові –
Лиш руку ти на серце поклади.
Ти чуєш стукіт? Це життя вирує,
Примушує кипіти в жилах кров.
І знай, що правильно людиною керує
Одне-єдине почуття: Любов.
2004 р.