Тобі про мене осінь нагадає.
Та хоч між нами спалені мости,
Моя душа тебе не проклинає.
Вона лише кричить від самоти.
Вона тобі трояндою розквітла...
Але навіщо ти її зламав?
Вона була така до тебе світла,
Таке казали, хто її впізнав.
З тобою забувала біль, тривоги,
З тобою все було, як уві сні,
У тебе я просила допомоги,
І ти завжди давав її мені.
Але сама не розумію й досі,
Чому між нами виросла стіна?
Якщо тобі нагадую я осінь,
Тоді у цьому є твоя вина.