Скільки раз злодійка-доля
била і ламала,
Намагалась, щоб скоріше
я слабкою стала,
Та давали мені сили
мої вірні друзі,
Бо завжди були зі мною,
в радостях і в тузі.
Ой як гірко, що не можу
кращу долю мати,
Тільки мрію я і досі,
щоб на ноги стати,
То ж нехай мене пробачать
люди і наш Боже,
Що я скаржуся на долю,
знаю, не поможе.
Бог мене колись покличе,
я піду на небо,
Пожуріться, любі друзі –
плакати не треба,
Проведіть мене в дорогу
з квітами, з піснями,
Бо я житиму у віршах
завжди поруч з Вами.