Знов моя матуся голову схилила,
Може, біль у серці чи важка коса?
Від журби рідненька рано посивіла,
Відцвіла, мов вишня, молодість-краса.
Від роботи, знаю, натомились руки.
Скільки ж того "щастя" у житті було?
І летять до тебе діти і онуки,
Щоб могла відчути радість і тепло.
І нехай минуле Вас бентежить й досі,
Розділіть зі мною сивії літа.
Не пускайте, мамо, в своє серце осінь,
Хоч та осінь буде тепла й золота.