Мордує злим безсонням серед ночі,
обкутує туманами зрання,
змарнілу душу хробаками точить
невизначеність завтрашнього дня.
Понівечений спокій розпухає
і лускає, мов перестиглий плід.
Либонь, на картах доль давно немає
ріки, яку увічнив Геракліт.
Отож мені лишається єдине:
вклонюсь Феміді, грішниці старій,
на терези своє минуле кину,
снопи печалей, оберемки мрій.
Коли ж не зможу визначити суще –
бентежний світе, доки лихо спить,
до правди і добра джерел цілющих
дозволь припасти на єдину мить.
Тоді вже перестану я, можливо,
торкати носом, як сліпе щеня,
таку підступну і таку важливу
невизначеність завтрашнього дня.
Поэтический перевод авторского текста:Петр Голубков http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44
Мордует злой бессонной ночью,
Туманом утра полоня,
Как червь, худую душу точит
Загадка завтрашнего дня.
Покой избитый - распухает,
Как переспелый плод, трещит.
Карта судеб давно не знает
Реки, что славил Гераклит.
Одно осталось мне, похоже:
Поклон Фемиде. Грешный босс…
Я на весы - былое брошу,
Снопы печалей, гроздья грез.
Коль не определюсь я с сущим -
Безумный мир, пока ты тих,
К добра и правды струям лучшим
Позволь припасть хотя б на миг.
Тогда, возможно, перестану я
Тыкаться носом, как щенок,
В столь важную и столь коварную
Загадку - завтрашний денек.