Тобі вже час! - вони тобі казали.
Тобі вже час! - ти вірив їм і вірив...
Чи в тебе сил, чи досвіду замало,
щось принести заради блага миру?
Тобі вже час! - видзвонює у вухах.
Тобі вже час! - вривається крізь сни.
І відміняють ближні, що є духу,
середній рід твоєї Однини.
Ти їхній,чи вони твої?
Вони за тебе у своїй конформній суті.
Обліплюють тебе,мов лишаї ,
і чешуться,доводячи до люті.
Тобі вже час! - кують немов зозулі
і вибивають з рук останню ліру,
для того,може,щоб було чим дати дулі
зрадливим радникам,що не від твого миру.
Зозулям п'яним, що надривно,в спину,
кують тобі,для чого ти живеш.
Під самий дзьобик, від душі іще людини,
за все,за віру і за ліру,
за все,до чого вже чи доживеш...
Ти тут хоч трохи відпочинеш.
І скручено годинникові в'язи!
Це подарунок для іще людини
від власника нової метафази.
Тобі лишилось вибілити стіни
до власної своєї білизни,
нагріти до тепла іще людини
і не впустити рід чужої множини!
02.05.12.