Друг мой, Маник. Божья рука.
Я вынуждена написать тебе письмо,
на первом листе тисового дерева,
что в лисьем ущелье Шеу-Шинг,
по адресу:
Третье Дерево от обочины,
мимо каменистой долины ПобедоРоз
(но не далее Кара-Дага),
за 27-м оврагом
прямиком на холмы "Зелёнки".
На кустарниках я нахожу куски
перламутровой плёнки -
она улыбается мне твоими локонами,
тонкими ключицами,
Птицами с Лицами
божеств народа Тивр-Таль.
Я напишу тебе сразу в душу
(так ведь быстрее),
на золотую сушу,
только наше с тобой то самое - слововодье,
междуморье, междусловье, мантровторье:
"Ласточка, Ласточка, Дай Молока, Дай Молока."
С неба упадет вязкий свет,
протуберанская звезда.
Я зажмурюсь, ты прикроешь ладошкой
мои глаза,
что б не видеть снежного Вестника,
первого подснежника
январской весны.
Но я вижу сквозь твои
божьи ладони.
"Потому, что я с севера, что ли...", -
вспомню я, вспомнишь ты, вспомнит море.
"Лей! Lijo! Lijo! Lijo! - завоплю я, -
лей-залей мои зеленые карманы водой
и замшевые башмаки, проросшие травой
и горными ромашками, полевыми барашками!
Лей! Lijo! Lijo! Lijo!"
Маник, белокурая божья звезда,
вдохновитель, третья рука.
Я пишу и прошу об одном -
принеси мне от ласточки стакан молока -
"для ранимого сердца",
бездомного чувства...
И поставь на моё окно.
(адрес мой на обороте тисового листа)
P.S.: будь светла.
(10/01/2013)
-----------------------
(перевод на украинский язык)
Принеси від ластівки склянку молока
Мій друже, Манік, деснице Божа,
Я змушена листа тобі писати
На першому листку із тисової крони,
Що в лисячій ущелині Шеу-Шинг,
Адреса:
Третє дерево з узбіччя,
Повз кам’яну долину ПереможнихРоз,
(але не далі Кара-Дагу),
За 27-м яром,
І навпростець до пагорбів «Зеленки»,
Я на кущах стрічаю клапті
Перламутрової плівки –
Вона мені всміхається
Твоїми пасмами, ключицями твоїми,
Птахами із Личинами
божеств народу Тивр-Таль.
Я напишу тобі одразу в душу
(так швидше!),
На золотий твій суходіл,
На нашу (тільки нашу!) із тобою
Словозатоку,
Міжмор’я, межислів’я, мантротворіння:
«Ластівко-Ластівко, Дай Молока, Дай Молока…»
Із неба спуститься тягуче світло,
Зоря протуберанцева.
Замружусь, мої очі ти долонькою прикриєш,
Аби не бачити снігового Посланця,
Першого проліска січневої весни.
Та я все ж бачу крізь твої долоні Божі.
«Це все тому, що я із півночі, мабуть…» –
Згадаю я, згадаєш ти, згадає море.
«Лий! Lijo! Lijo! Lijo! – заволаю я, –
Лий-заливай водою мої кишені
Зелені,
І черевики замшеві, що проросли травою,
Ромашками гірськими, баранцями польовими!
Лий! Lijo! Lijo! Lijo!»
Манік, білява зірко Божа,
Натхненнику, моя правице друга.
Пишу і прошу про одне –
Про склянку молока від ластівки –
“Для почуття-вигнанця,
Для ураженого серця…”
Постав біля мого вікна
(моя адреса – на звороті
листка із тисової крони)
P.S. Світи долонями.
10.01.2013