Из украинской поэзии:
Игорь Муратов
* * *
Как много я хочу – то, что руками
И даже взором жадным не объять…
Но каждый миг,
как драгоценный камень,
В дырявую суму не запихать.
Как много я…
Хоть чудодеем стану
И то желаний дерзких не пойму…
Не сердце б мне – безбрежность океана,
И глубину его, и синеву.
А не моё, что квёло и беспечно,
Хоть рвётся, глупое, из-под ребра
За горизонт жестокий, где извечна
Зла яростная битва и Добра.
Что может оно в дикой круговерти,
В космической тиши что делать с ним?..
Желудочки его и два предсердия,
И мученический над ними нимб?!
Ох, сердце ... Так и вырасти нам с ним бы –
И всё вобрать – отраду бы и боль…
И к черту закопчённые все нимбы,
Чтоб на зубах земли хрустела соль.
Перевод с украинского
Марины АХМЕДОВОЙ-КОЛЮБАКИНОЙ
* * *
Як я багато хочу — не обняти
Його руками й зором не схопить,
Не увіпхать у торбу діркувату,
У кошик той малий, що зветься — мить.
Як я багато...
Чудодієм стану,
І то жадань зухвалих не збагну...
Мені б не серце — безмір океану,
Захмарне безбережжя й глибину,
А не моє натруджене і кволе,
Недовговічне... Рветься з-під ребра,
Дурненьке, за жорстокі видноколи,
Де споконвічна битва Зла й Добра.
Що може воно в дикій коловерті,
В космічній тиші? В гомоні земнім?
Два шлуночки його й два передсердя,
Й над ними тьмяний мученицький німб?!
Ох, серце... Нам та й вирости із ним би,
Все увібрать — веселощі й жалі,
Й під три чорти ці каганцеві німби,
Щоб на зубах хрумтіла сіль землі.
1972