Из украинской поэзии:
Игорь Муратов
* * *
Я устал, и теперь не до странствий уж мне,
Как у скряги, не годы, а сутки в цене –
Их рассветы и сумерек ранних игра…
Только, может, моя не настала пора?
И пижамный мешок мне носить не судьба,
И еще протрубит фантастично труба?
Может, тень самолета мелькнет за окном,
Тучу хищную с лёту разрубит крылом,
И помчу-полечу, сам не зная куда,
Над вершинами гор, где лежит Теберда,
Над ущельями, где никогда не бывал,
Над простором полей, о котором не знал.
Глупо тешить себя, что не поздно
В поход…
Ни вершин, ни полей, и труба не зовет…
В городском одиноко сижу я саду
И не верую в чудо,
А всё-таки – жду!
Перевод с украинского
Марины АХМЕДОВОЙ-КОЛЮБАКИНОЙ
* * *
Я стомився, і вже не до мандрів мені,
Наче скнара, ціную не рoки, а дні,
Їх світанки, їх сутінки, їх вечори...
Але, може, це все — до часy, до пори?
Може, в лантух піжамний заліз я дарма
Й ще заграє мені фантастична сурма?
І крило літака за віконцем майне,
Хижу голову хмари з нальоту зітне,
І помчу-полечу, сам не знаю куди,
Над грімкими розколинами Тіберди,
Над верхів’ями гір, на яких не бував,
Над простором ланів, по яких не блукав.
Марно тішу себе: ще не пізно!?
...Нема
Ні вершин, ні проваль, і не кличе сурма...
На веранді сиджу в приміському саду,
І не вірю у чудо.
А все-таки... жду?!
1965