Постійно намагаюсь спроектувати те, що відбувалось
п’ять хвилин тому.
Де б я не був – скрізь ці п’ять хвилин тому.
А що ж було до цього?
Чи вчасно я з’явився на авансцені?
Прокручуєш короткометражний ролик.
Ще є трохи часу на стиснення.
Стинання проявляється вповні, коли вдруге
Запарюєш чаву – похідне, щось середнє між кавою та чаєм.
Куди краще березовий сік – та це сезонне.
Для міжсезоння прийнятніше саме чава.
Бо міжсезоння має звичку, себто характер,
Розпочинатись спросоння, знічев’я, знічав’я, будячи
Тебе над ранком, і шепотіти, скидаючи
Ковдру, що було б не зайве запалити грубку.
Воно приходить до твоєї домівки квитанціями
Про сплату комунальних платежів.
Ходить за тобою назирці, проглядаючи зі шпальт
Твого нотатника, в якому запис безапеляційно нашаровується
На попередній, ґвалтуючи різними уніфікованими
Позначками – виконано-планую-потерпить.
Виринає в пам’яті сірий перебудовний
Щоденник – архетип підліткового протистояння,
На тлі якого якось незграбно шаріються нотатки
Без назв, написані червоною пастою – повідомлення
Для втаємничених.
Фігня, що мій нотік вміщує в собі не один нотатник,
А переливає рідкокристалічно весь світ, так по-товариськи
Плескаючись в дорожній сумці на передпліччі.
Те, що було п’ять хвилин тому, – я читав замальовку
І кожен власноруч виклав свою мозаїку.