Битись в скло спустошених вулиць –
Це болить, це дуже болить.
І чекати, щоб сни обернулись
У реальність принаймні на мить.
На майбутнє надію плекати,
Витрачаючи силу та дух.
І боятися щастя придбати,
Щоб вогонь його раптом не вщух.
Ось живеш ти так за каноном,
Який склала для себе сама.
Але час все летить невгамовно,
А зупинить його сивина.
Ти присядеш тихенько на лаву
І серденько твоє защемить:
«Чи найшла ти ту свою правду,
Через яку забувалася жить?»