Ліг спати вчора дуже пізно,
Дивився фільми про кохання.
Прокинувся десь о десятій…
Із кухні чулося бряжчання.
Дружина! Раптом здогадався…
Готує щось у день жіночий…
Невже варенички? Чудово!
Й закрив від насолоди очі.
– Коханий, час уже вставати, –
Долинув рідний голосочок. –
Готова каву подавати…
Ти вже прокинувся, дружочок?
Чи не лисичка? Добре знає,
Що полюбляю це робити!
Свою дружиноньку кохану
Готовий на руках носити.
Спросоння п’ю напій гарячий.
І їм варенички від пуза.
А потім – цьом дружину в щічку.
Вона ж грайливо: «Підлабуза!..»
І знову вітерцем – на кухню,
Щось там чаклує без угаву.
Не втримуюся, позіхаю:
«Облиш свою нікчемну справу!
Чи не здається тобі, люба,
Що ти працюєш забагато?
Іди до мене, приголублю,
Сьогодні ж бо – жіноче свято!»