І все. І більше немає болю,
Нема невичерпних образ.
Ти на прощання махнув рукою.
Не було недоказаних фраз.
Тільки оцей твій ніжний погляд,
Якось припав до душі.
І в цей момент захотілося поряд,
Тримати тебе, в цілковитій тишині.
І якось заболіло у моєму серці.
І крикнула душа від болю.
Я розумію, що закрились дверці,
Що ти на прощання махнув рукою…
Що іншу вже давно кохаєш,
Троянди білі їй даруєш!
І наших днів, мабуть, не пам’ятаєш !
А зараз кріпко їй руки цілуєш.
І все давно забуто, пережито.
На підвіконні засохли наші квіти.
І лиш на фотокартках наше літо,
Де вміли вдвох ми сонцю радіти.
Залишилось питання «Чому?»
Чому тебе я досі люблю?
Чому довіряю тобі одному?
Чому наша любов дорівнює нулю?
Та все ж…В минулому все!
Я не скажу тобі ні слова.
Та пам’ятай лиш одне:
Я люблю тебе, люблю до болю.