Поки ти така бездоганно втомлена
стікала з моїх очей водоспадами насолоди,
у космосі знов танули зірки.
Поки холодне повітря дихало зимою,
Голосно викрикуючи імена новонароджених сніжинок,
Зі стелі скочувалась плитка.
Поки неймовірно жагуча мрія
Обтікала чужі погляди,
Ламались муровані стіни.
Поки я лікувалась від непритомності
Любити ці розфарбовані квіти,
Кришилась забруднена брехнею підлога.
І отак, тихо, безболісно розламувався світ,
Поки ми, ще не відновлені, любились осіннім листям.