«Я нiч люблю за всi її химери,
За холод хижий i за крик мовчання,
За те, що уночi я бiльш натхненна
Творити рим танок, чекаючи свiтання...»
- Iрина Бородiй
А як за вiкнами темнiше стане,
Всi залишать мене одну,
Шепну тобi: О мiй коханий!
Iди у хвилi мого сну!
А чи почуєш ти мiй шепiт,
А чи прийдеш у сни мої?
А чи потрiбен хвиль тих плескiт,
Коханий мiй, тобi?
Iм'я промовлю голоснiше,
Єдиному тобi.
I тiльки невгамовна тиша
Дає всю вiдповiдь менi.
I все ж радiти буду я,
Бо вiрю в нашу зустрiч,
Навiть якщо пiду одна
До сонних хвиль назустрiч.
Мiй шепiт, голос мiй i смiх
Кохаєш ти, мiй милий.
Я знаю, що ти чуєш їх!
I буде сон щасливий.