По трасі їдемо,а навкруги поля,
Ліса і луки ще з дитинства знані.
Полтавщина – це матінка моя.
Моя любов в серпневому світанні.
У соняшник зайду, мов у життя.
В зелене листя, золотаві квіти,
Щокою притулюсь до жорсткого стебла -
Запам’ятати хочу подих цього літа.
А сонце світить, в очі променить,
На сонях розливає свою вроду.
Буяє золотом соняшниковий цвіт
І п"є із неба веселкову воду.
Я з соняхом зіллю усе своє життя.
Я буду з ним уранці прокидатись.
Хай палить сонце – буду я щодня,
Як сонях голову по колу повертати.
Хіба то мало – соняхом рости
Під небом рідним, на своєму полі?
Коли б то так було: щоб я і ти, всі ми
Сіяли соняшника цвітом у народі!
Березень, 2001р.