Неописуєме це почуття,
Коли втрачаєш силу дружби,
Яка ввійшла в твоє життя
Й заповнила моральні нужди.
Нестерпно давить в груди біль,
Яку ніколи не забуду,
А за вікном танцює заметіль,
І розум каже: «Жити буду...»
А сльози л’ються безззупинно
І обпікають все обличчя.
Ще трошки, ще одну хвилину,
Й сторінка ця закінчиться як давня притча.
Я думала, що це все буде вічно,
Цінила кожне слово, кожен рух.
Бажала щастя, успіху і звісно
Не уявляла я таких напруг.
А серце б’ється, проситься на волю,
Душа благає: «Схаменись!
Подумай про подальшу долю,
І на минуле озирнись.»
Знайти потрібно в собі силу,
Прийняти все як воно має йти.
Змиритися, не розриватись зсередини
І пам’ятати залишилась ТІЛЬКИ ТИ....