Дід велосипед купив й дозволив онуку,
Дуже той того хотів, щоб здолати скуку,
Їздити на ньому вчитись, щоб потім кататись.
"Треба ж хлопцю, - думав дід, - чимось тут займатись".
... За штахети ухопився, ногу всунув в раму,
Завиляв і покотився онук від паркану-
"На дорозі там пісок, їзди по стежині,
Поки вчишся пам’ятай – це твоє спасіння!
Гальмувати також можеш сюди пїд’їзжати,
І тримайся за штахети, як будеш злізати"-
Радив дід таке онуку, й дуже сподівався,
Що навчиться хлопець швидко і онук старався !
Якось виїхав кататись – то було ведіння!-
Стрибнув півень від сусідів йому на сидіння.
З переляку той вильнув прямо на дорогу,
Зупинився б та не зміг відірвати ногу
Від педалей. Аж спітнів, жме на них й виляє…
Репетує: "Ой рятуйте"! - й зад свій підставляє
Півню. Той довбе його й стрибає, так боляче б’ється,
А господар не рятує, з хлопця ще й сміється!
З того часу хлопець той, за голову брався,
І кататись на велику завжди відмовлявся!
Не дай Бог комусь із півнем таким зустрічатись,
Бо на все життя охоту відіб’є кататись!