Фью-ю-ють!
У моє вікно залітає,
дзвенить - тисяча Ісландських Метеликів.
Фью-ю-ють!
Це мірило моєї взаємності з планетою,
її закоханісті у сни дітей.
Я вилітаю зоряно-абстрактною кометою,
разом з маленькими протуберанцями,
за спиною з ранцями, повними конюшинових думок.
«Стривай! Стривай!
Потримай мотузок з одвічними цінностями
на кінці, у своїй руці.
Я перерахую всіх Протуберанських Метеликів,
розкладу по шухлядах криштальної гори Єйяфьявульт –
це мій одвічний культ. А тобі ось ключ. Так. Так. Тобі.
Передай його Йонсі та Алексу
(це ті, що сидять на зеленому віконці,
під дзенькіт металофону.
Первинні діти лону-лану-льоду Землі)
Бо саме у четвер, 19 січня якогось там року,
Вони відпустять з ісландської шухляди
блакитно-зелених протуберанців.
Аве Аньоликів. Аве Повстанців,
Міфо-Миротворців, Миро-Закоханців.
Аве, Аньоли! Аве, Аньоли! Аве, Аньоли!
Я повторюю 3 рази,
як молитву,
бо саме зараз у відчинене вікно летять, блищать,
дзвенять двадцять чотири рази –
протуберанці, ісландці, Аве Метелики.