Я забула міць твоїх обійм,
Я забула страсні поцілунки.
Руйнівник палацу всіх моїх надій!
Як тобі живеться, милий друже?
Як тобі живеться без очей,
Сповнених глибокою любовью?
Як без ніжних і палких ночей
Ти живеш, моє безсоння роковоє?
Певно, у житті – усе гаразд,
Раз не пишеш жодного ти слова.
Жаль, і я все рідше вже купаю час
В сподіваннях, що побачу знову.
Що почую наш тандем сердець,
Що торкнешся ти мого волосся,
Що сплетемо руки у вінець,
І в Раю ми, щоби нам здалося…
Що зітхання наші будуть в такт,
Що слова мої стануть твоїми,
Що думки – одні на двох у нас,
Що разом колись ми посивієм…
Вірю, в тебе все уже гаразд!
Може, й погляд теплий бачиш ти щоночі,
Може, і не згадуєш ти НАС,
В новій пристрасті купаючись жіночій…
Може…
Знову плине час -
В мріях, римах і рядках про тебе….
Щось навіяло…
І знаєш, так чи не щораз…
То, як справи, друже мій омріяний?