Спогади про майбутнє
Як важко голосно про те…, про що мовчав…
О, так! Ми рідні як брати – сарматські діти
Втім вої нашої Русі, не Московіти
Зробили все, щоб світ слов’янський розквітав!
Як тяжко згадувати Січ – козацький храм
Той, що піддавшись на слова про поклик крові
Себе принизив на віки і навіть мові –
Своїй душі, за для братерства зрадив сам…
Як гірко згадувати час, коли царі
Звели козацтво ледь не все, а замість нього
Брудного хлопства череда, ледь-ледь живого
Топтала степ, ще вчора вільної землі…
Тепер ця воля все ще сон, але чомусь
Ми його бачимо вночі та все частіше…
І наша мова знову рве тенета тиші
Відроджуючи в нас Первинну Русь!