Темна ніч на землю опустилась,
верба в воду вітами схилилась.
Соловей піснями крає душу,
Я тебе давно забути мушу.
Та лиш пізній сон повіки вкриє ,
Серцем я до тебе лину знову.
Бо відторгненні чуття не розуміють,
Що забув мого кохання ти розмову.
Не для мене сяють твої очі,
не мене ти в мріях своїх бачиш,
не зо мною ти проводиш ночі.
От чому ти, пташко, гірко плачеш.