***

Осінній дощ вистукує печаль
Немовби грає оду розтаванню
Накинувши поверх сумну вуаль
Я відійду у межі задзеркалля.
Там чутно як волають почуття,
І серце розтинає зсередини
А зовні дощ вистукує печаль
А ззовні - я з тобою наодинці.
Та то не ти…то тінь твоя блукає
Це все,що пам’яті вдалося зберегти
Дивлюсь і згадую про те,чого немає
А так хотілося… і серце знов щемить!
Інакшим ж бо життя моє не буде -
Минулого навік зв’язала мить .