перевод с украинского Натальи Лясковской
Вірші / книга "світ...ТО...тінь"
Нема Ґонти; нема йому
Хреста, ні могили...
Тарас Шевченко «Гайдамаки»
Тоді світало довго, майже тиждень,
бо згарища чаділи і тополі
протягували руки якось хижо,
такі згорілі, ламані і голі.
Вовки минали навіть чорну Умань,
зруйновану не вперше і забиту.
Здіймались в попелищах сиві думи,
вітрами розліталися по світу.
Зерном чіплялись ті, хто раптом вижив.
Замішували глину на полові.
І проростали з бур’янів і тиші
хатки у стріхах, у піснях і слові.
Здіймалася у небо дума думна,
літали голуби над ярмарками...
Моя старенька кольорова Умань,
обхоплена річками, як руками.
Відроджена укотре з попелища,
замішана на крові і на глині.
Із року в рік таки і ширша, й вища.
Та з битими дорогами донині.
Така ж, як і тоді, у ті століття,
у пазусі зі скарбом... і базаром.
Запилена, закурена у літі.
З чужими і донині образами.
Чого тобі, моя лукава мати?
Стели на оксамитах і ніколи
сльози не покажи. Тобі тримати
ще стільки неба, зір у видноколах.
Тобі ще пережити треба сили
синів, які випалюють без диму.
Ти краще би у гості не просила
того, хто ворітьми твоїми гримне.
Моя солодка, скільки руйнували
твоє життя і кидали зі скелі,
а ти одначе під фортечним валом
чужинцю, як своєму, м’яко стелиш.
І віриш у майбутнє, як у казку...
Чи вже не віриш, а вдаєш натомість?
Скидай терпіння ланцюги і маску,
байдужість, і смиренність, і утому!
І покажи усім своє обличчя!
І не мовчи, бо вигориш до кістки.
Ще є криниці, навіть трохи глибші,
ніж гайдамацькі...
І тепленькі крісла,
в яких стають глухими і сліпими,
з яких не видно далі рук і носа.
Вставай матусю, бо піде за димом
добро. І ти підеш по світу боса!
... Тоді світало довго, майже тиждень,
бо катували ватажків-героїв.
У відповідь – така болюча тиша...
І ми, матусю, мовчимо з тобою...
05-07.12.10.
Умань кілька разів була спалена. У 17 столітті турками і татарами. Через кілька років місто, в якому місцеве населення опинилось під фінансовим та податковим тиском багатих поляків та євреїв, захопили гайдамаки.
Майже сорок років тому був готовий проект пам'ятника Гонті та Залізняку, але досі його не встановлено. Останні двадцять років місцева влада зважає на думку паломників-хасидів, які встановлення пам'ятника розглядають як особисту образу єврейського народу. На час приїзду паломників, Умань нагадує гетто. Тільки в резервації - уманці.
София Крымовская
Книга/ стихи «свет... ТО... тень»
Нету Ґонты; нету ему
Креста да могилы...
Тарас Шевченко «Гайдамаки»
УМАНЬ
Тогда рассвет, казалось, будет вечным:
пожарища чадили смертной мукой
и тополя в подвывихе предплечий
ломали в небо скрюченные руки.
И даже волки обегали краем Умань,
не в первый раз убитую, в разрухе,
на пепелищах дымовые тлели думы —
их ветер рвал как космы у старухи.
Зерном цеплялись те, кто чудом выжил,
замешивали глину на полове:
и прорастали хатки в светлых крышах
в почти неслышной песне... стоне... слове.
Тянулась к свету молодая завязь,
летали голуби над ярмаркою шумной.
И две реки-руки прикрыть пытались
тебя, моя седая мати — Умань!
В который раз восставшая из пепла,
да на крови замешана, на глине,
из года в год росла, цвела и крепла.
А вот дороги биты и доныне.
Такая ж, как тогда, в века иные:
весь скарб — за пазухой, вся жизнь — в черте базара.
И прахом серым запорошена по выю.
Да с чуждыми доселе образами.
Не плачь же, мама, лишнего не требуй,
стели шелка — и вечным нужен роздых.
Тебе еще держать родное небо,
тебе ещё беречь родные звёзды.
Тебе, родная, пригодятся силы
сынов, из дома выкуренных ложью.
Ты лучше бы к столу-то не просила
тех, кто шарахнуть дверью в щепки может.
Ах, сколько раз порушили до праха
твой теплый мир — до донца, до основы!
А ты опять последнюю рубаху
чужому пришлецу отдать готова.
И веришь в будущее, словно дети в сказку...
Или не веришь — так, лишь каплю, малость?
Так сбрось терпенья цепь, угоды маску,
и равнодушие, и смирность, и усталость!
И подлинный яви всем лик свой, мамо!
Да не молчи — молчанье выжжет душу.
Еще колодцы есть — до ада прямо,
поглубже гайдамацких...
Я не струшу
и не сменю аскета пост на кресла,
в которых сел — и «что? а кто ты? где ты?!»
Так встанем же и препояшем чресла,
а то ведь нищей мать пойдет по свету!
...Тогда рассвет горел почти неделю —
казнили тяжко вожаков-героев...
В ответ мне — шепот слышен еле-еле.
И мы молчим, родимая, с тобою...
05-07.12.10.
Умань была сожжена несколько раз. В 17 столетии — турками и тататрами. Через несколько лет город, в котором местное население очутилось под финансовым и налоговым гнетом богатых поляков и евреев, захватили гайдамаки.
Почти сорок лет тому назад был готов проект памятника Гонте и Зализняку, но до сих пор он не установлен. Последние двадцать лет местная власть считается с мнением паломников-хасидов, которые установку памятника рассматривают как личное оскорбление еврейского народа. Во время приезда паломников Умань напоминает гетто. Только в резервации — уманцы.