Побачення з містом, в якому тебе нема.
Воно самодостатнє і просто самотнє.
У ньому ховається попіл, погляд, просто зима.
Сотня думок, сотня відчужень і просто сотня.
Сотня в кишені. Сотня безбарвних днів.
Похмурих, прокурених, витертих днів без тебе.
Ти мене не віддав. Ти мене просто лишив –
Як недочитану книгу десь на лавочці просто неба.
Просто треба тебе. Просто не треба брехні.
Просто апостроф – як постріл, як порваний постер.
Я іду на побачення з містом, що мене вигляда у вікні
І жбурляє в обличчя букет не промовлених тостів,
І шепоче у вуха рядки непочутих пісень
У навушниках, що дуже любить зі мною ділити.
На рану – сіль і гіркий нерозбавлений сем,
По нас – хижим вітром, по нашому завтра – делітом.
І пісню репітом у день новий, наче в плейліст,
Який кульмінацію знову і знову повторить.
Побачення з містом, що впитує смак моїх сліз
І голосом, схожим на твій, зі мною говорить.
22.01.2013