Де та земля якою я марю,
Де рідний край? Чи я живу?
Бо доля, геть, вона сумная,
А спокій буде аж в раю...
В раю? Мене чекає, хто там?
Є грішна я і плоть моя,
Бо не вінчалася у церкві,
Ні з жодним чоловіком я.
Та так по долі усе склалось,
Що двічі заміж я пішла,
Господа може нагнівила,
Тим,що до церкви не прийшла.
Тому бажання є велике,
Прожити залишок життя,
Щоб перед Богом бути чистою,
Але чи зможу бути я?
Богослухняною, та відвертою,
Ніде, щоб часом не збрехати,
Молитись буду, Бог пробачить…
Сама не в силах про це дбати.
Люблю я землю, нею марю!
Ось рідний край і я живу,
Мені здається, що даремно
Шматую душеньку свою...
Піду до церкви, помолюся,
Пробачить Бог доньку свою,
Між тим на небо подивлюся,
Та, долі дітям попрошу!