Я пам’ятаю як колись
До мене мужики чіплялись,
А нині мовчки йдуть кудись,
З інтелігентами злигались.
Бабуся говорила так
Всім подругам, яких ще мала,
Я думаю, це вірний знак,
Вона своє не до кохала.
Хтось усміхаючись іде
Додому до рідні своєї,
Її ж не жде рідня ніде
Й не потурбується про неї.
За все страшніша самота
Бо кращі дні уже минули,
Були там щастя і свята,
А нині всі тебе забули.
Ходімо в осінь золоту
До поки зимно ще не стало
І нашу душу молоду
У інший світ ще не забрало.
Живімо, радуймося тут,
Що буде десь там ми не знаєм,
Спілкуймося без пересуд,
У дружнім колі все здолаєм.
18.11.11.