Заіржавів і не грає,
А лише гнеться вже смичок...
(З сучасного шлягеру)
Смичок, на жаль, уже не грає,
Тож скрипка виє, мов вовчиця.
Чи став старим і сил немає?
Музики кажуть: «Не годиться!..»
Колись цвіркун „пиляв” на ньому.
На все село кричав ночами.
Там забували враз про втому,
Уважно слухаючи гами.
Були роки – „купався” в славі.
На „біс” щораз аплодували,
Волали хором: „Браво! Браво!”.
Не дехто – професіонали.
Фурор, прийоми та гастролі,
Концерти, безкінечні свята...
Усе скінчилося поволі:
Визнання, шана, грошенята.
Пішли застілля, ресторани,
Весілля та „круті” забави.
Смичок забули меломани,
Залишився один… без справи.
...Маестро ж пам’ята про нього.
Дрижить рука, час помирати.
Не може... Мрія є в старого:
В останнє від душі заграти...