Пішов на пенсію Грицько.
І так сутужно жити стало,
Що почали вже снитись сало,
Яєчня, м’ясо, молоко.
Схвильований видінням вкрай,
Питає раз свою дружину:
– Можливо, час у домовину,
Хіба спроста я бачу рай?
– Про це ще рано говорить, –
Сказала мудро „половина”. –
Ти при здоров”ї ще людина,
Тож будеш до ста років жить.
З тобою дійсно ми старі,
Мізерна пенсія сьогодні.
Та не настільки вже голодні,
Щоб снились лише сухарі...