Якось в лазні серед всіх
Розхвастались свати:
Як дідами вони стануть,
То як відмічати?
-Як-то буде в нас онук,-
Каже Аксьонов,-
Я два ящика пляшок
Ставлю. І без усього.
А, як діти дочкою
Порадують душу,
То ти, свате, хоча б ящик
Поставити мусиш.
Написали папірця,
Ствердили печаткой,
І, з тривогою, чекають
Звістку про внучаток.
Це у шахтнім колективі
Не стало секретом.
Та, раптом, отримують
Звістку від Свєти.
Поздоровляю дідусів,
Карі оченята,
Важить більше 3600,
Готуйте зарплати.
Я від неї – без ума,
Невиразна врода.
Чоловік мій – ювелір
Й така нагорода.
Дід Аксьонов із смішком
Підтрунює свата:-
Програв, Ваня, суперечку.
Готуй півзарплати.
Сват від жартів отаких
Увесь стрепенувся.
Перший раз за все життя
Отак промахнувся.
-Ні,- пожалівся зятьок,-
Постривайте, тату,
Я горілку закупую
За свою зарплату.
Заспокоїлись свати,
Папірець дістали.
-Точно,- каже,- Ми ж з тобой
«За чию» не писали.