Из украинской поэзии:
Игорь Муратов
ПРОСЕКА
На границе выгона и леса –
Просеки трагична свежина.
Вспоминаю. Грустно и болезненно.
Рухнула зелёная стена.
Как свою отрубленную ногу
Помнит ещё долго инвалид,
Чуют пни в безмолвии глубоком
Сок, который в жилах их звенит.
Нет берёз… Но поздно или рано
Кладбище несбывшихся их грёз
Станет земляничною поляной
И забудет горечь тайных слёз.
Стебли беззаботные проворно
На лугу том вырвутся из тьмы,
Лишь в земле ещё немые корни
Будут думать: «Лесом были мы».
Перевод с украинского
Марины АХМЕДОВОЙ-КОЛЮБАКИНОЙ
ПРОСІКА
На кордоні вигону і гаю —
Просіки трагічна свіжина.
Згадую. Сумую. Вболіваю.
Падала березова стіна.
Як відтяту руку або ногу
Інвалід ще довго пам’ята,
Чують пні утрачену вологу,
Що пили зеленії уста.
Час мине, галявиною буде,
Лугом стане цвинтар лісовий,
Просіка загоєна забуде
Нездійсненність вирубаних мрій.
Лугове безжурне покоління
Виткне за стеблом нове стебло,
Й тільки десь в землі старе коріння
Думатиме: «Лісом я було».
1971