Cе бандуру розбито,
що з обіймів знімілих
впала,
Це зойк її!
Це зоря, що
далеким отим
тьмяно-синім
гладким небо-
схилом
Приречено
долу злітала -
чи не вві сні?
Се душі,
що її приголомшено
пізнім прозрінням,
здивовані очі...
Не даруй, як не
можеш,
не хочеш, але
Не мовчи,
Отче!