Не вітряний, не лютий дивний лютий,
такий несправжній в леготі відлиг…
Грайливо жебонить струмок роззутий
на перехресті ніздрюватих криг.
Ряхтять дуби алмазами, мов Крези,
в обіймах сніжних теплої зими,
і припадають зболені берези
до пишних шат лелечими грудьми.
Ось дивний лютий снігом закуріє,
загомонить на різні голоси,
і поховає в реготі завії
беззахисну довірливість краси…