Самогоне , самогоне,
Хто ж тебе тепер не гоне?
Гонять всі радянські люди:
І в селах, і в містах…
(З радянського фольклору)
Ми давно вже не радянські.
Кажуть, – стали незалежні.
Звички маємо не панські,
В більшій мірі – протилежні.
Коньяки нам тхнуть клопами.
Від вина лиш гірко в роті.
Не п’ємо їх ані грами.
Ну хіба що… на роботі.
Вдома цмулим оковиту.
З гранчака, а не з бокала.
З цукру, патоки чи жита,
Головне – щоб з ніг збивала.
Як хильнеш сивухи склянку,
В голові – чорти скажені.
Гей, гуляй, братва, до ранку,
Доки гривні є в кишені!
Дудлимо й для апетиту.
Ох смачне опісля сало!
Споживаєм від гастриту.
І щоб десь «не деренчало».
Самогон – то наша гордість.
Ні, не правда, що вже в «комі»
Вітчизняна промисловість:
Спиртзаводи – в кожнім домі.
Буряків у нас доволі.
Дріжджі теж не з-за кордону.
Тож, є думка, що поволі
Подолаєм «мертву зону»…
Самогон – тверда валюта.
Він, як долар, силу має.
Хоч на смак немов отрута
Та інфляції не має.
Тож нехай шумує-грає
В закапелочках заквасках,
А в свинарнях підростає
Нам закусочка – ковбаска!