А завтра, що, буде пізно?
На дорогах зустрічних
надто завізно, щоб, хоча б завтра ...
- А чому так критично?
І хто там, у нас,
на дорогах зустрічних?
Чи що?
- Більше, ніж все, насправді.
- Так вже і все?
- ...Може і все...
В крайньому разі, надто на те схоже...
- А зараз що?
Вихопиш думку з потоку зустрічних
несподівань.
далі нестимеш, чи може, кинеш
і брязне у когось за плечима,
і тектиме під ноги
краплями червоними і густими...
- Ні, мабуть нестиму...
До самого ...
- А до чого?
До обміну надсвітами,
коли болі вчорашні
здадуться святами?
Озирнись, подивись,
з ким це ти зачепилась хрестами
біля підніжжя мовчань чи звуків.
Здається, кілька звичних, легких рухів
і знову у кожного свій хрест,
і вільні серця, і вільні руки...
А далі що?
- Сади, пустелі...
І думкам в голові тісно:
Чи буде життя за шматком стелі,
чи за стіною?
- Озирайся частіше,
хто поруч з тобою!
Бо не так вже і добре,
коли ти спиною,
а тебе у політ зі скелі ...
І, хоча , не святі, звісно,
ліплять, творять,
не на те, щоб ми били потім,
перетворюючи на звичку
те, що не варто.
Коли янголи сплять,
одне одного ставим на карту
і, як виграєм, чи програєм,
потім питаєм :
- А далі що?
- Головне — розуміти ,
хто про що і хто чим дише,
поки ще не пізно.
І, хоча, на дорогах зустрічних
надто завізно,
щоб комусь зручніше робити вигляд,
що сонце в очі...
- То й нехай, коли хтось так хоче!
Коли хтось розгубивсь
на межі правди!
За що ж так критично?
Головне — що усе насправді!
02.02.13.