Закружляли сніжинки
У танці веселім.
Вітер носить їх легко і пружно.
Чому ж в дівчини-юнки
У теплій оселі
Серце б’ється тривожно і тужно?
Надвечір’я погоже
Застигло красою,
Вбравши землю у цвіт вечоровий.
Наче з проліском схоже
Дівчатко з косою, -
Ніжне личко, розкрилені брови.
Сумовито і мрійно
Всміхнулось очима:
Де ж весна та узимку буває?
І чекає несміло
Кохання дівчина,
Що, як пролісок, в сніг оживає.
1972 р.