Останній злет примарної надії
Похмуро станув геть у далині.
Останній ключ журби пірнув у вирій,
А спогади залишились мені.
Розкраюєм історію на шмаття,
Паплюжим все, що здобули батьки.
І не горить, а лиш курить багаття,
Згасаючи без доброї руки.
Нема тепла у серці, і удома
Живемо збайдужіло, в бур’янах.
Накрила людство безпросвітна втома,
І злість, і відчай, і печать – в очах.
Хворіє наша українська мова
Під тиском «уїк-ендів» і «нью вей».
Що вам до того, пані та панове,
Бо головне ж для вас – таки портфель.
Вже вкотре ми ховаємо надію
І сором вкотре душу нам пече…
А я ще ж трішки, з півкраплинки, мрію,
Онука посадивши на плече…
Листопад 1999 р.