Час летів, а він все грав на скрипці,
у мелодію душу вкладаючи,
закривав свої в'ялі зіниці
У спогади давні впадаючи.
Він згадав про дитинство далеке,
Як із дерева рвав спілі вишні,
Як у небі летіли лелеки
Демонструючи крила ті пишні.
Пригадав своє перше кохання,
Ту красуню з сусіднього міста,
Яка так болюче зітхала..
Від мелодій саксофоністів.
Поглинаюче.. ніжне звучання..
Нагадало старечому в мить,
Що в житті, хоч нічого й не має,
Його скрипка вже ще звучить..