Скронями скрегіт електричних імпульсів,
всесвітній павук липкими допік тенетами,
Тікають думки в століття невігласів,
пташиної пошти з кінними інтернетами.
Свічки лікують мою епілепсію –
загострення алергії на світломузику.
Дрімаю, шукаю дорогу в Персію
я серед довгих ниток шляхового вузлику.
Книжки говорять шикуючи літери,
листи тріпочуть із паперовими духами,
вони у сни наганяють казковий вітер і
усі ведмеді зразу ж стають Вінні-Пухами.
Вікна будять мене прохолодою,
Напувають туманом, ранковими росами.
Хоч і обожнюю бути сноходою,
та зараз ногами я повертаюсь босими
у двадцять перші сто років розвитку,
де боги всі такі цифрові та невидимі,
а в’язень Зевс в невеликому возику
тягає блискавки свої трубами мідними.