Весною дивина:
Село – немов півострів.
Виходить з берегів
Блакитноокий Сейм.
Природа чарівна
В цей час чекає в гості
Журливих журавлів
І стомлених гусей.
Обабіч, край села,
Розчахнена вітрами
Верба, мов хрест, стоїть.
Їй, певне, сотня літ.
А молода ж була...
Зеленими гілками
Любила шелестіть,
Дивитися на світ.
Тут часто дітлахи
Корівок випасали.
Під пісню солов’я
Кохались молоді.
Місцеві женихи
Красуням обіцяли
Любов на все життя.
Та то було тоді...
Понівечив буран
Оту могутню крону.
В грозу, в півзабутті,
Палала у вогні.
Та Бог спаса щораз
З смертельного полону,
Дає нове життя
Їй знову повесні...
Пригадую завжди
Село те без упину.
У думці вирина
Як незабутня мить.
Ось-ось я знов туди
Лелекою полину.
Душа вже - мов струна
І серденько тремтить...