Дивовижно. Я марно тонув
у безоднi, печалi очей,
ти не знаєшь до мене жалю,
не зiгрiєшь ти серце моє.
Вiдстань знов наползає хмарой,
все кохання моэ, мов примара.
Загубився я в хижий далi,
там навколо холодна дрімота.
Гірка доля не знає жалю,
менi серед людей, самотньо.
Голоси скрiзь лунають… Але,
тi, ласкавi слова не до мене
Серце крається, воно до тебе -
кидає почуття, нiби в скелю
Так, воно все довiку твоє,
Тiльки ласка його не грiє.
Не для мене зiронька сяла.
Ти кохання моє – примара.