В виставковому залі прощань лавки спорожнілі,
І спустошені душі у стосах під матовим склом,
Їм там легше сховатись від світу, в якім скрижаніли...
Марно їхні тіла ще чекають когось під вікном.
Реквізити розлук зберігають свій спокій в шухлядах,
Під ключем, не дай Боже, що знову припадуть комусь...
Тільки ніч і присутність вогню у прадавніх лампадах…
Лише холод летовищ, вокзалів, перехресть, перепуть…
Там колекція скелець праосіннього першого льоду…
І така ж нетривка підбірка осліплих від щастя дощів…
Ще , - погоди і часу, структурованих в пам'яті воду,
І зіжовкле, незаймане світло, у нутрощах ліхтарів…
***
(Cюрреалізм Gyuri Lohmuller)