Лежав на смертнім одрі олігарх,
поклавши пів-держави у ногах.
Лежав і зирив з-під кошлатих брів
на світ, що так неждано звечорів.
А звідти заповзали, як вужі,
його погорди владні міражі.
Чиї заводи? Фабрики чиї?
Ставки й озера, чисті ручаї?
Чия земля до пругу й за пруги,
де бронзовіє слід його ноги?
Чиї копальні вугільні й руда,
чий вітер з неба, із глибин вода?
Уже і пів-Дніпра йому тече
і інша половина не втече…
Заплющив очі й простогнав:
- Моє!
Чому ж воно в тумані розтає?
Та я, хоч власні груди роздеру,
з собою все до цурки заберу!..
- Е ні, - сказала сива тінь з кутка. -
Усе твоє не варте й мідяка,
бо добра всі твої - то кров людська,
а кривдна кров - то пам'яті ріка.
Нагим прийшов у світ - нагим і йди
туди, де в невідь губляться сліди…
Лежав на смертнім одрі олігарх,
і колотив його судомний страх,
та й перед тим, як залягти у гріб,
усе під себе пазурями гріб.
Лежал на смертном ложе олигарх
и полстраны сложил в своих ногах.
Лежал и зыркал из-под злых бровей
на мир, что становился всё темней.
Оттуда заползали, как ужи,
его гордыни властной миражи.
Заводы – чьи? И производства – чьи?
Пруды, озёра, чистые ручьи?
Земля – где горизонт обвёл круги,
где бронзовеет след его ноги?
А шахты – чьи? А уголь и руда,
чей ветер с неба, из глубин вода?
Уже и пол-Днепра течёт ему,
Да вся река – ему лишь одному!…
Закрыл глаза и простонал:
- Моё!
Но что ж оно плывёт в небытие?
Да я себя до крови раздеру,
А всё с собой до крохи заберу!
- Э, нет, - шепнула тихо тень в углу. –
Ты ничего не сможешь взять во мглу.
Твоё богатство стоит медный грош,
что заработал, то и заберёшь.
Твоё добро – кровавая река,
а кровь людей – печальна и горька.
Нагим пришёл ты в мир – нагим уйдёшь
туда, где даже след твой не найдёшь.
Лежал на смертном ложе олигарх,
и колотил его животный страх.
Но перед тем, как лечь навеки в гроб,
всё под себя когтями жадно грёб…