В дивній тиші стоять береги,
Обнімаючи річку сріблясту,
Що в пориві тремкої снаги
Пише вірші далекому рясту...
Чи від ніжності щемних рядків
Красень-окунь впав в заздрість зненацька,
Чи то лящик малий осмілів,
Виробляючи па чудернацькі?
І здригнулося плесо живе —
Де-не-де появились кружечки,
Засміялось люстерко криве:
“Час в кошару, хмаринки-овечки!”