Темрява і смуток бродить коло мене
Темрява і смуток бродить коло мене,
Відродилась з тіла і жадає помсти,
Ненависть жорстока.
Насміялись біси із ікон розбитих,
Слово забруднили, гідність, справедливість,
Залишили віру у пітьмі холодній.
Із труни до світла тягнеться рослина,
Матір більше не почує сина,
Упаде на груди від прокляття стогін,
Вогняною масою і риданням гірким,
Розіб'є планету на дві половини,
Осторонь відчутно, хто гниє і тліє,
Наче сморід зможе відродити силу,
Що із бруду встане бідне і холодне,
Прокричить віддайте те що в нас украли,
Правду затоптали і душевні рани
З серця кровоточать і пливуть між раєм,
Де дитя проворне плаче коло баку,
Справедливість милу таргани заїли,
Корчимось в лахмітті і з облич порожніх,
Де крізь натовп мертвих і слабких створінь,
Ангели літають у брудних калюжах,
Усміхаюсь в ямі там мене не чути
У труні холодній, де понура сирість,
Разом із пітьмою я тримаю силу,
Що в слизькій канаві поламає дошку,
І на світ холодний, де від болі тісно,
Плачу і сміюся над життям убогим,
А землі все більше, як людей жорстоких,
Не пригріють, вдарять, спалять як скотину,
Як Христа убили в душі наплювали,
Плавали, сміялись, як сміються зараз,
В розкоші багаті, неголодні, хижі,
Радяться за спиною, як мене убити.