Моє щастя мов поле з кульбабами –
різномайне, безкрайнє таке.
Як життя моє грішить вабами,
то й у смерті обличчя м’яке.
Моє щастя мов небо з хмарами –
підвладне вітрам життя.
Нехай розум жахає примарами,
все одно не покину буття.
Моє щастя мов цвіркіт коника –
і дратує, і вабить людей.
А мені воно ніби вогником
серед лісу чужих ідей.
Свого щастя я не цуратимусь,
буду завжди вірить йому.
І на скелю життя підійматимусь,
не заздрячи більш нікому.