Ось маленька пташка у Моїх долонях.
Серце пташки б"ється, і Моє – у скронях.
Що ж Мені з тобою, крихітко, робити?
Серце чим потішить, чим розвеселити?
Напував з джерельця чистою водою,
Огортав тремтливе від біди Собою.
І, почувши шепіт, пташка посміхалась,
Задивлялась в небо, сонцем милувалась.
Клялась вірна пташка: "Ти – єдина воля!
Іншого не треба, я не вірю долі!
Сердця шепіт слухать, солодко дрімати...
Ти – моя оселя, колискова, мати.
Від землі цієї не візьму нічого,
Тільки Ти не зрадиш краплі серця мого.
Тільки Ти – правдивий, Озеро прозоре!
Тілько Ти – Єдиний, світла, ясна Зоре!
А коли закінчу я політ над снігом,
Подихом розтопиш під крилами кригу.
Візьмеш в вічну Хату на заході сонця,
Буду я співати... Чуєш, як червонці
Променів гарячих брязкають в торбині
Літа? Потім – осінь... Мало горобині
Буде сонця, світла, як дощі почнуться...
Ніжність моя вічна, віти вітром гнуться!.."
"Ти вітрів не бійся! Подихом з тобою
В осені залишусь! Подихом любові!"
"А коли снігами знову вкриє землю –
Лютими страхами серце щепить кремнем..."
"Кремінь не тріпоче, не болить, не плаче,
Ти ж, як промінь, ніжна, як струна – гаряча!
Нумо, заспіваймо, як колись в пустелі!"
"Ти зі мною граєш?! – Пустощі – веселі..."
"Знаєш, серцем знаєш: Я завжди з тобою!
Тихо так зітхаєш, верба над водою...
Вінчана любов"ю, світлою журбою,
Вічно – не самотня, там, де ти, Нас – двоє!.."
2003, 2013