Небесні крила подарує вітер,
Пройшовши тишею крізь мене,
Стояла з серцем у долонях,
Над прірвою пустого літа....
Стоявши, думала про нього,
Про того, чиє серце я тримаю...
Сльоза пустилася по скроні,
Сьогодні я назавжди відпускаю...
Прощатися з цим щастям не хотілось,
Я ж так літала в мріях на яву.
В пориві щастя від любові опинилась,
Та мушу вбити в собі цю весну!
Я мушу серце твоє відпустити,
Ти заслуговуєш на більше ніж даю...
Ти маєш вільно дихати і жити.
Як важко відпускати, я ж люблю....
Коли очей незрима та омана,
Притягує до себе тихий жаль,
Цей жаль від того, що тебе не цілувала....
Не поцілую вже ніколи... прощавай....
Прощай мій щирий, тихий трепіт,
Навіки я з тобою розстаюсь,
Ввійду без тебе в мрію про "корсети",
Красиві, та дихнути не дають....
Ввійду без жалю у спокійне літо,
Там все чого хотіла я сама...
Та чистих почуттів зівяли квіти,
Пянкого аромату не відчую я....
Я так не хочу серце відпускати,
Не хочу залишати у пітьмі,
Та тихе щось примушує кричати!!!
Померти хочеться, забутися мені....
Так важко на дорозі не упасти,
Зробивши вибір між тобою і життям....
Кохаю серцем, чисто, безобтяжно...
Я більш не здамся і дам волю почуттям.
Та я б хотіла разом буть навіки,
Та все ж таки життя не подолать,
Пробач, боюся, мушу відпустити....
Я мушу, більш не зможеш ти чекать....
Небесні крила виросли від вітру,
І серце тихо бється у долонях,
Пускати треба, вирвати із серця....
На крилах щастя падаю у прірву...