Так чисто звучить серце літом,
Коли сльози зриває дощ.
І у небі не бачиш веселки цвіту,
Хмари сірі, чорний дощ...
Камяніє душа на асвальті,
Змочена щирим плачем.
Плаче той дощ про страждання,
Плаче той дощ про любов...
Ні, не любила я в хмарах співати..
Чути крізь сон твої губи німі..
Звуки зривалися, бились від плачу...
Серце згорало в огні...
Ні, там не має вже чому згорати,
Спокій у вірній пітьмі..
Плакати вітер не буде востаннє...
Не зронить сльозинки,ні..
Чи то вже доля над нами править,
Лист там впаде де і мав.
Ні я не вірю, я теж маю право,
Як ні..то хоч Бог би дав!
Не дає мені хтось це відчути,
Зникне надія враз назавжди.
В серці моїм вже черствіють квіти,
Літо згасає в тремтінні злив...
Що пробачати? Нічого не має,
Змирилася з болем душа.
Скільки вже можна в самотності спати,
Та ненависть точить сама...
Чи всі зговорились вбивати зрадою,
Почавши, любов хоронить.
Чи всі назвете це простою кармою,
Що висить на шиї, цить!
Не буди її, знаю програєш,
Лиш полюбить хвилину душа,
Як вона заіскриться градом,
І убє починання добра...
Не шукай у собі проблеми,
Я змирилася з тим, що сама,
Що поради не чую від неба,
Гомонить лиш дощем гроза...
Пробачаю тобі, моя доле..
Та не знаю, чия втім вина...
Може все що стається - проблема,
Що вигадую просто сама...
Та не може все просто так статись...
Були разом, а тут просто сон,
СОн страшний, мов колючий регіт,
Обірвав вже востаннє любов!
Не вернешся до вуст моїх знову,
Бо заплаче тобою роса.
ПРосто зникнуть з приходом сонця,
І до тебе мої почуття...
Чи вже довго чекати на сонце,
Чи ця доля готує удар,
Вирішальний удар в моє серце,
І назавжди зруйнує житя...
Та я вірю що сонечко вийде,
Хмари зійдуть вмить з небес!
І заграє веселкою серце,
І любов у душі ОЖИВЕ!