Сердитий вітер знову гне тополю,
Її вродливе листя майорить...
Та ми байдужі до чужого болю,
Поки не взнаєм як воно болить.
Тож кожного із нас родила мати,
Та цілувала доля не усіх...
Та всім хотілось руки простягати,
Я вас благаю не ховайте їх.
Я вас благаю не ховайте очі,
Коли застане босого зима.
Коли вам хтось сповідатись захоче
Не відмахніться – часу, мов нема.
Ми можемо й не знати щось такого...
І мабуть передбачити не все,
Та може бути що єдине слово
Когось зупинить і когось спасе.